Стаття 17 Конституції України визначає, що «захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу».
Це важливе уточнення про те, що «інформаційна безпека» є таки res publica («справа громади» або «спільна справа») іноді відходить на другий план, коли суспільство очікує від держави вирішення усіх можливих проблем. Однак сьогодні сподіватись що лише держава власними інструментами та зусиллями зможе побудувати досконалу модель інформаційної безпеки в сучасних інформаційно-цифрових умовах було б щонайменше наївно. Інформаційний простір змінюється так швидко та революційно, що жоден бюрократичний апарат не зможе за ним встигнути, а кількість інформаційних деструктивних впливів зростає у геометричній прогресії.
В таких умовах надзвичайно зростає роль та значення кожної людини – її дій, її спроможності не піддаватись маніпуляціям, її готовності спростовувати фейки, її здатності виявляти дезінформаційні кампанії. Тобто її медіа грамотності.
Адже медіа грамотність є складнішим і багатограннішим явищем аніж суто пошук та аналіз інформації. Медіа грамотність – це комплекс знань про те, як побудований сучасний інформаційний простір, як в ньому поширюється інформація, як функціонують медіа в цих умовах. Це знання про основні технологічні тренди та розуміння того, як ними можуть маніпулювати для досягнення потрібного результату наші вороги.
Але це також знання про те як правильно аналізувати інформацію. Як швидко та ефективно вміти її перевірити або підтвердити. Як не дати себе обманути емоційно-зарядженим зображенням, яке виявиться потім таким, що не має до повідомлення жодного стосунку.
І це знання про те, як створювати інформаційні матеріали. Розуміти як побудувати текст. Розуміти, що таке наратив, чому він важливий і як виявляти деструктивні наративи.
Навчання цьому комплексу знань і було метою нашого проекту «Розвиток навичок медіаосвіти для державних службовців» за фінансової підтримки «Інтерньюс Нетворк».
За 6 місяців проекту ми провели понад 20 тренінгів для державних службовців та студентів у Києві, Одесі та Харкові, охопивши ними більше 400 осіб. Люди різного рівня підготовленості, різної професійної спрямованості, різного віку та поглядів. Але майже усі вони відмічали, що порадили б послухати цей курс своїм колегам, а серед основних «недоліків» зазначали – «мало часу», «потрібно більше годин», «цікава тема – хочеться послухати більше». Відтак ми намагались надати слухачам якомога більше додаткової інформації та літератури, а також практичних кейсів того, як відбуваються операції впливу і чому вони небезпечні.
Такі специфічні питання як «агенти впливу», діяльність «організацій прикриття», «ворожа кіберактивність» насправді викликала жвавий інтерес у слухачів і величезну кількість додаткових питань. Сподіваємось, що ці знання стануть у нагоді як державним службовцям у їх практичній діяльності, так і студентам, у їх майбутніх професіях (особливо зважаючи на те, що більшість слухачів-студентів були майбутніми міжнародниками, соціологами, правниками та істориками).
Завжди жваво обговорювали інформаційно-технологічні зміни у медійному просторі України та як вони впливають на українські ЗМІ. Інформаційні мега-тренди (на кшталт швидкості вироблення інформації, падіння якості журналістики чи зростання нових «лідерів думок») та особливості функціонування соціальних мереж – майже з кожного з цих питань відбувався активний діалог між лекторами та слухачами. Найбільше – щодо того, чи може Україна відреагувати ефективно на ці зміни і чи можливо це взагалі зробити виключно нормативно-правовими змінами?
Вкрай цікавими були дискусії із слухачами щодо практичних завдань, які були побудовані навколо ідеї створення наративу про період 2014-2019 років. Різні люди, різні підходи, різні політичні вподобання – історії виходили дуже різними, як за формою, так і за акцентами. Іноді дискусії в групах були надзвичайно гострими, але майже завжди їм вдавалось вийти на цілком конкретні описи.
Ці історії самі по собі могли б стати цікавим форматом дослідження непростого (і не завжди однозначного) ставлення людей до цього періоду. Нас вони переконали у тому, що діалог з цього питання не лише не відбувається, його за великим рахунком навіть не розпочато. А без такого діалогу казати про пошук спільного національного наративу досить складно.
Хоча цей проект добігає кінця, але його результатом вже стало те, що понад 400 українських громадян отримали необхідні знання аби ліпше опиратись дезінформації та маніпуляціям у ЗМІ. У подальшому адаптовані варіанти лекційних матеріалів будуть видані Українською фундацією безпекових студій в якості методичних матеріалів, які будуть доступні в електронній формі на сайті Фундації.
Підсумовуючи варто зазначити, що реальність інформаційного протиборства дійсно вкрай жорстко порушує питання про відповідальність кожного громадянина за те, як воно буде розгортатись. Чи український інформаційний простір і надалі буде переповнений дезінформаційними вкидами чи стане більш прийнятний для сучасної демократичної держави – це залежить не так від власників медіа, журналістів чи держави. Це залежить, передусім, від громадян. Від їх обізнаності, від їх медіаграмотності. Від їх готовності відповідально створювати та споживати інформацію. Від їх розуміння того, що медіаграмотність та інформаційна безпека як самі по собі res publica, так і є основою безпеки держави.
